Кухня – це не буденно, це не банально, це не звичайно. У кухні є мільйон секретів, які відомі усьому світові.

От візьмемо звичайний, буденний перець, який ми вживаємо у різних варіаціях – м'ясо, соус, консервація і навіть солодкі страви…Назва одна, але він такий різний.

Гострий і духмяний, червоний, зелений, рожевий, чорний.....

Чорний перець самий пекучий з усіх. Цей перець знайомий всім, тому рухаємося далі.

Білий перець має зовсім інший аромат і він не такий пекучий як чорний, його
ще називають задушливим. Він має насичений аромат без сильної гостроти. Деякі кухарі вважають, що білий перець більше підходить до риби і овочів.

Зелений перець має дуже ніжний освіжаючий аромат, який досить сильно нагадує аромат чорного перецю. При цьому зелений перець майже повністю позбавлений пекучості. Його освіжаючий аромат визначає основний спосіб застосування: легкі страви, салати, риба і морепродукти, овочі.

Рожевий перець – це зовсім окрема історія. Окрім схожої форми і розміру, не має нічого спільного з іншими перцями. Його аромат ні на що не схожий: він абсолютно не перцевий, швидше солодко-пряний, злегка смолистий. Найчастіше рожевий перець використовують при приготуванні риби і морепродуктів, рідше м’ясних страв.

Запашним перцем приправляють найрізноманітніші страви: супи, м'ясо, дичину, салати, і навіть десерти. Дивно, але цю ароматну приправу додають навіть у ячмінне вино!

З цими унікальними моноспеціями можна знайомитися вічно, а суміші цих перців – це родзинка для сотень страв.

Пекучий та гострий перець для тих, хто любить погарячіше. З ним потрібно бути обережними, щоб не тільки не зіпсувати страви, але ще й не нашкодити організму в цілому. Але саме він зробить м'ясні страви неймовірно смачними.

Може здатися, що все – ви гуру перцевої ароматики. Але потім згадуєте про паприку, яка теж перець і без якої існування деяких страв просто неможливе. Ті й паприка теж буває різною. От взяти піментон – паприка, яку іспанці вигадали коптити на дубових гілочках. У підсумку маєте чарівну моноприправу, яка ваші каструлі з бограчем чи гуляшем переносить з міської кухні на узлісся, де страва набуває неповторного аромату приготування на вогнищі.